П`ятниця. 2 грудня

300  років з дня народження Григорія Сковороди

Григорій Сковорода…Він бентежить уми своєю глибиною та незбагненністю. Ким же він був,  "посполитим улюбленцем, дотепником із сопілкою", чи "похмурим самітником, ніким не збагнутим "чоловіком Божим", з людської ласки годованим?.."

 Справді, ким він був? Якби спитати про це в самого Сковороди, то важко сказати, що б він відповів.Та швидше за все, Сковорода сказав би, що був на цьому світі безтурботним пілігримом, чиї ноги ходили по землі, а серце втішалося спокоєм десь далеко-далеко на небесах.

 3 грудня виповнюється 300 років від дня народження українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, а багато хто додає: і містика – Григорія Сковороди.

Дослідники життя і вчення Григорія Сковороди сходяться на тому, що Варсаві(сину Сави) якимось чином вдається залишатися близьким і сучасним для нових поколінь, попри те, що вже змінилися кілька епох. У кожній новій генерації знаходяться люди, які мають Сковороду «за свого», люблять його як друга і шанують як учителя.

    Найпростіше, але далеко не вичерпне, пояснення цьому, може полягати у тому, що Сковорода шукав, і вочевидь знайшов, відповіді на запитання, які ніколи не втратять актуальності: «Що таке щастя? І як бути щасливим? І що таке благе життя?»

Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя;

Але щасливіший, хто вміє користуватися ним.

 

Не досить знайти здорову їжу й напій,

Якщо смак тобі зіпсований хворобою;

 

Не досить сяяти світлові денного сонця,

Якщо світло голови затьмарене.

Діяльна бездіяльність збільшує наші сили;

 

На кораблях і колісницях ми прагнемо до доброго життя.

Але те, чого прагнеш, з тобою:

Воно, друже, – всередині тебе.

 У своїх філософських діалогах Григорій Сковорода каже, що найперше людина має «пізнати себе», зрозуміти, що для неї є її «сродним», усвідомити, що вона є частиною чогось вищого і всеосяжного, і жити, роблячи добрі справи. Через пізнання самої себе, за Сковородою, людина може пізнати сутність усього сущого.

Саме це й означає бути щасливим, пізнати себе, тобто свою природу, взятися за свою долю й бути зі сродною собі частиною всеосяжного промислу​.

Простота Сковороди схожа на гладінь моря, глибину якого зможе уявити лиш той, хто захоче найглибше пірнути. Так хто ж він, Григорій Савич Сковорода?.

У селищі міського типу Чорнухи знаходиться садиба малоземельного козака С. Сковороди і його дружини Палагеї - батьків відомого поета, просвітителя і філософа Г. Сковороди. Саме тут народився 3 грудня 1722 році хлопчик, який у майбутньому стане всесвітньо відомим  Про точну дату народження світ дізнався лише через 200 років після народження філософа. Саме тоді дослідники віднайшли в одному із листів Сковороди згадку про святкування власного  дня народження.

У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.

Здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії. Вже  у 16 років вступив до неї – першого вищого навчального закладу в Україні. Вивчав латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови.

Григорій став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів. Сковорода легко вчився усьому і мав багато талантів. Грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі.  

У грудні 1741 року він пройшов конкурсний відбір у Глухові і потрапив у придворну капелу російської імператриці Єлизавети. Тому наступні три роки Сковорода живе у Санкт-Петербурзі та Москві.

Наприкінці літа 1744 року Сковорода повертається до Києва, звільняється із капели і знову йде вчитися філософії до Київської академії.

Через рік Григорія Сковороду, як перекладача, беруть у торгову місію, яка має на меті закуповувати вино у Європі. Протягом наступних п'яти років Сковорода побував в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі, а за деякими даними, також у Чехії, Німеччині та Італії.

Повернувшись до Києва, Сковорода почав працювати вчителем поетики у Переяславському колегіумі, підготував курс «Розважання про поезію...», але швидко пішов звідти, оскільки від нього вимагали «викладати так, як заведено». Восени 1744 року Сковорода продовжив навчання на курсі богослів'я префекта академії Георгія Кониського.

Із 1753 року Григорій Сковорода стає вихователем Василя Томари – старшого сина Степана Томари і Анни Кучубей. Там – у селі Каврай, що за 36 верст від Переяслава – він затримається на шість років. Написав значну частину віршів збірки "Сад божественних пісень"

Вірш «Всякому місту..»

Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур *,
Всякому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь...

 Повний і трішки перероблений варіант цього вірша використав Іван Петрович Котляревський у своїй п’єсі «Наталка Полтавка».

У серпні 1759 року Сковорода став викладачем поетики Харківського колегіуму. На той час він уже дуже вирізнявся від загалу, сторонився почестей та відмовлявся від нагород.

Він був неординарною особистістю, взяти хоча б факт його вчителювання у Харкові. Замість оцінок, Григорій Савич писав «туповат» , «туп», «весьма туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «наверное понят», «возможно не понят». Розумників оцінював званнями: «остр», «весьма остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту.

 Учителюючи в Харкові, протягом 1769—1774 рр. Сковорода написав збірку прозових байок "Байки харківські", «Діалог, чи Розмова про стародавній світ", а також твори: "Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті" , "Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу".

Вважається, що завдяки його впливові відбулося відкриття Харківського університету. Ідею про навчальний заклад вирішив втілити у життя Василь Каразін — тридцятирічний дворянин. Для того, аби заклад був створений і запрацював, потрібні були неабиякі кошти, які молодий чоловік збирав з дворянства. Це були добровільні внески, тож дива могло й не статися. Та величезна на той період сума в шістсот вісімнадцять тисяч карбованців була отримана. Подейкують, що ті, хто вніс свою частку до цієї великої справи були заздалегідь підготовлені Г. Сковородою.

Він був старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав — найкраща риса педагога.

Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська вада. Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: "Весь світ спить, пора прокидатися!".

А з 1769р. Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами ; щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. "Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? — відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем. Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли: "Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі". На це Григорій Савич саркастично сказав: "Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає".

І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар'єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Харківському губернаторові на пропозиції стати чиновником Сковорода відповів: "Ваше превосходительство! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. Після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світ жодної особи, крім низької, простої... Я обрав собі цю роль — і задоволений".

Відстоював права людської особистості в кожній людині, що на ті часи означало сильну демократичну тенденцію. Відкрито засуджував московських гнобителів.

Якось Катерина ІІ забажала побачити вже за життя відомого українського філософа особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли зайшла цариця до приймальної зали, всі присутні вклонилися, крім Сковороди. На питання Катерини, чому він не кланяється, відповів: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся».

А ще Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: “Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця”. Ходив філософ завжди в звичайній свиті, не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.

Образ Сковороди асоціюється з образом бродячого чоловіка, який ходив по селах, проповідуючи свою філософію і живучи по хатах. Але це далеко не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку по хатах та монастирях. Але при цьому він був надзвичайним аскетом, який полюбляв вишукані та дорогі речі. Так, наприклад, його друзі з елітних кіл щедро обдаровували Григорія Савича – висилали йому окуляри (а їх непросто було дістати в ті часи), найдорожчі інструменти виконані на замовлення за кордоном (бо на дешевих він не любив грати), сир пармезан (який привозили спеціально для нього з Європи). В його полотняній торбинці крім книг, рукописів, сопілки завжди були елітні трубки з тютюном та пляшечка скобельського вина.

Всім  відомо, що мислитель все життя був самотнім, але не всі знають, що він був закоханий і навіть хотів одружитися, але не зміг. В одному селі Григорій Сковорода лікував відставного майора. Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжного поета-музику, і Григорій теж її покохав. Йшлося до весілля, але він вагався, бо не уявляв життя без мандрів, нових вражень, свободи дій.  Прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену прямо на весіллі. Тож залишився самотнім.

І.Срезневський так охарактеризував Г.Сковороду: «Був інок Григорій сухий, блідий, довгий, губи пожовтілі, ніби стерлися, очі блищать чи гордістю академіка, чи простого жебрака, чи невинним добродушшям дитини, поступ і постава поважні, розмірені. Отак він і ходив дорогами України, несучи вивірену чистоту власних думок, свій розум та неспокій, свою науку добра»

Афоризми Сковороди 

Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.

***
Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — се рух.

***
Що може бути солодше за те, коли любить і прагне до тебе добра душа?

***

Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

***
Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?

***

Не все те отрута, що неприємне на смак.

***
Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.

***
Бери вершину і матимеш середину.

***
З усіх утрат втрата часу найтяжча.

***

Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.

***
Більше думай і тоді вирішуй.

***
Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати — це наполовину завершити.

 У 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. “Що це ви робите, Григорію?” — запитали здивовано друзі. “Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час”. Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки. Григорій Сковорода заповів ставити не хреста на своїй могилі, а камінь з його крилатою фразою «Світ ловив мене та не спіймав».

Сталося це 9 листопада 1794 року у селі ПАН- Іваніввка. Тепер воно  має назву Сковородинівка Харківської області.  

У 1972 році у Сковородинівці відкрито літературно-меморіальний музей,    а в Києві, Харкові, Чорнухах, Лохвиці, Переяславі, Любляні (Словенія) споруджено оригінальні пам’ятники  Григорію Сковороді.    

Постать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами та викликала інтерес.     Микола Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і який би так пам’ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети.».          

Його ім’я було присвоєно Харківському державному педагогічному університету, Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університету, Інституту філософії Національної академії наук України.

У космічному просторі Всесвіту за № 2431 існує мала планета, названа на його честь -  «Сковорода».
15 вересня 2006 року Національний банк України випустив банкноту номіналом 500 гривень, на аверсі якої зображено Григорія Сковороду. Світ «упіймав» Григорія Сковороду посмертно: зображення філософа на банкноті номіналом 500 гривень

А 21 червня 1996 року Національний банк України  випустив срібну ювілейну монету номіналом 1 000 000 карбованців з посвятою великому українському філософу і вченому XVIII століття Григорію Сковор

Видатні художники закарбували образ ГригоріяСковороди у своїх роботах.  Робота Васильківського  «Народ слухає пісні Сковороди»; Їжакевича «Сковорода в дорозі»; Касіяна гравюра Г. Сковороди до 150-ї річниці його смерті; Трохименка «Григорій Сковорода серед народу»; Павловича акварельна сюїта на різні мотиви з життя Сковороди.

Кіномитці відтворили образ філософа у стрічках. Роллан Сергієнко створив документальну кінострічку про Григорія Сковороду «Відкрий себе» у  1972 р;  у 1959 році Кавалерідзе зняв художню кінобіографію «Григорій Сковорода»; Юрій Зморович та Анатолій Кучеренко  «І світ мене не впіймав…»  у 2004 р.; Олена Хмирова у 2013 році представила глядачам документальний телефільм «Таємничий Сковорода»; Олексій Лябах «Григорій Сковорода» із циклу «Великі українці».

В України є два крила — це Тарас Шевченко — могутній, бунтар. І це Григорій Сковорода з його філософією любові, свободи, щастя — те, на чому ґрунтуються стосунки людини і що повинно панувати в суспільстві”

12 жовтня 2022 року  на засіданні Кабінету Міністрів Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко зазначив:

 «Сьогодні дуже важливо продовжувати життя та популяризацію нашої культури, проти якої воює ворог. Варварське знищення Національного музею Григорія Сковороди у селі Сковородинівка на Харківщині й іншої культурної спадщини – тому підтвердження. Це свідомі злочини російських загарбників, бо ворог намагається стерти нашу ідентичність».

Не  треба бути спеціалістом, щоб зрозуміти, що цілились саме сюди. Можливо, тому що музей Сковороди є національною святинею всієї України? Скільки поезії написано про те, що схід і захід України — єдині і не можна нас ділити на тих чи інших? Саме такою об’єднавчою особистістю був Григорій Сковорода. Його вчення — це вчення навіки.

Григорій Сковорода — один з найяскравіших українців. Заради нашого майбутнього маємо популяризувати спадщину видатного письменника та громадського діяча й тримати стрій, наближаючи перемогу України»